До Дня української писемності

                                                          Коли в людини є народ,

                                                          Тоді вона уже людина (Л.Костенко).

         А коли народ із глибокою повагою, шанобливо ставиться до своєї культури, збагачує та турботливо передає її  дітям, це зберігає та зміцнює, цементує дух нації. Такий народ є незламним.

        Прекрасна, тепла традиція, започаткована у травні 2000 року, жива та непохитна й сьогодні. Вже двадцять два роки дев'ятого листопада, відзначаючи День української писемності, ми гуртуємося, разом пишемо всеукраїнський диктант, єднаємося, відчуваємо міцні зв'язки одне з одним, з нашими батьками, занурюємося в глибину українського роду, відчуваємо снагу та силу. І ця сила  - у нашому слові. Сила – у нашій мові. А мова – це наш дім. Затишний, теплий, де ми завжди знаходимо любов. Коли ми чуємо нашу мову, ми вдома.

       Наші вороги добре знають, що  «нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову». Ми також це знаємо. Саме тому трепетно бережемо традиції, нашу культурну спадщину, історію, й основу всього – мову. Сьогодні попри страшну війну в країні слова нашої мови єднають усіх, хто тільки має змогу долучитися до національного свята. Школярі та громадські діячі, зірки та бізнесмени, робітники та службовці, навіть воїни на передовій, ті, хто перебувають за кордоном, у бомбосховищах, в окупації, у будинках, які не змогли покинути,  - всюди налаштовуються на одну хвилю, хвилю єдності та великої любові до нашої рідної землі, до нашої мови.

       Сьогодні, як і завжди, слово нашої матері, нашої землі сумно і могутньо лунає  в серці кожного українця. Сьогодні, як ніколи, ми незламні. А це означає, що скоро ми всі повернемося додому….